У праці досліджується головне питання людського буття - про сенс життя, про приготування душі до вічного життя. Автор критикує латинське і протестантське вчення про виправдання, вибудовуючи при цьому струнку систему православного погляду на порятунок на основі глибокого вивчення Святого Письма та святоотцівської спадщини.
Спростовуючи характерне для Західної Церкви юридичне розуміння питання про спасіння, патріарх Сергій доводить, що праведність полягає не в одній лише «справній поведінці», а у внутрішній оновленні людини, істинний сенс життя полягає не в насолоді, а в святості, і сутність спасіння — у звільненні від гріха.